Рік, який змінив кожного з нас! Ми ще раз сказали світовій спільноті, хто ми є. Ми відчули себе! Ми мобілізували всі внутрішні резерви! Ми воювали на безлічі фронтів! МИ ВІДСТОЯЛИ СВІЙ – ГОЛОВНИЙ – ОСВІТНІЙ ФРОНТ!
24.02.2022
Того дня в наше життя увірвалося слово «НІКОЛИ» – і не було страшнішого за нього. Ні гуркіт близької канонади, ні черги біля аптек і банкоматів не лякали так, як усвідомлення того, що слово це розіпнеться над нами чорним хрестом, розіб’є наш затишний світ, й уламки боляче увіпнуться в душу. Ми розходилися з ліцею не прощаючись, ніби завтра зустрінемося знов, а «ніколи» вже іржею в’їдалося у свідомість. Заблукані в сумнівах і страхах, безпорадні й беззахисні, як птахи з розорених гнізд, злітали в невідомість, а душі кружляли над згарищем і не могли закрити собою місто, що вмирало в муках. Цей рік завдовшки в цілу вічність понівечив кожного з нас, але не зламав. Ліцей – це не стіни. Ліцей – це люди. Ми вистояли, ми зібрали своїх дітей, для яких лицей став острівцем надії. І простяглися незримі ниточки, з’єднуючи серця, сплелися в мереживо ідей, відкриттів, перемог і подій. І зміцніла віра: ми повернемося, ми обов’язково повернемося додому.
ЛІЦЕЙСЬКА РОДИНО, ми вистояли! Ми збудували опору для себе і для тих, хто у наших серцях!
В Україні вже рік зима.
В наших душах сховався лютий.
Він не снігом присипав нас,
Він нас силу відчути змусив.
Ми – нескорені, стоїмо!
Ми об’єднані спільним горем!
І ніхто не підкорить нас!
На землі, у повітрі й морі!
Ми єдині у боротьбі.
У підтримці – єдине ціле!
І іще ні одна орда
Нашу душу не підкорила!
В нас сьогодні багато фронтів:
Хтось – до крові на полі бою,
Хтось – в дорозі: підтримку везе…
Але кожена душа в однострої.
