6 вересня в межах Олімпійського тижня у Ліцеї багатопрофільному відбулася особлива онлайн-зустріч — Олімпійський урок із нашим випускником Іваном Артюхом.
Чому саме Іван став гостем цієї зустрічі? Бо його історія сьогодні — це дивовижне поєднання сили захисника, сили спортсмена і сили людини, яка після важкого поранення змогла поставити перед собою нові цілі.
Після поранення і тривалої реабілітації у його житті з’явився адаптивний спорт. Іван займається різними видами спорту, бере участь у бігу, плаванні, велоспорті, змаганнях з лазер-рану. Він представляє Україну на міжнародних стартах та вже став триразовим чемпіоном Європи з адаптивного спорту. За його плечима — міжнародні змагання, старти у США, участь у європейських турнірах, медалі й перемоги. Але, мабуть, найважливіше досягнення — здатність після всього пережитого не зупинитися, а знайти своє «друге дихання».
Та цього дня нам хотілося говорити не лише про медалі.
Ліцеїсти запитували Івана про те, як не здатися, коли життя раптом змінює всі плани; що допомагає вистояти у найважчі моменти; як після поранення знову повірити у власні сили; що важливіше на шляху до перемоги — підготувати тіло чи переконати себе, що ти можеш; як ставити нові цілі й рухатися далі, коли щось не виходить.
Говорили про родину і підтримку. Про спорт і суперників, які можуть стати друзями. Про мрії, звички, невдачі й маленькі кроки вперед. І, звичайно, про те, що сьогодні означає слово «перемога».
Особливо цінно, що сьогодні Іван живе не лише спортом і власними досягненнями. Він зустрічається з молоддю, розповідає про свій досвід і власним прикладом показує: навіть після найважчих випробувань можна шукати новий шлях, ставити цілі й рухатися вперед.
Це була розмова без готових формул успіху. Натомість був справжній досвід людини, яка знає ціну словам «витримати», «почати знову», «рухатися далі».
Іване, дякуємо Вам за цю зустріч, за щирість і відкритість.
Дякуємо за Ваші спортивні перемоги, якими пишається Україна.
Дякуємо за службу, мужність і внесок у нашу спільну боротьбу.
І дякуємо за те, що повертаєтеся до молоді — вже не як учень нашого Ліцею, а як людина, чий досвід може стати для когось важливою точкою опори.
Бо іноді одна чесна розмова допомагає знайти своє друге дихання.