Час невпинно віддаляє нас від квітня 1986 року, але Чорнобиль — це не просто сторінка в підручнику історії. Це жива рана, що досі відгукується в тиші покинутих міст та в долях мільйонів людей.

З нагоди 40-х роковин масштабної техногенної катастрофи у нашому Ліцеї пройшов цикл заходів, присвячених вшануванню подвигу ліквідаторів та переосмисленню уроків минулого.

Як це було в нашому закладі:
Уроки мужності та пам’яті: Упродовж тижня учні разом із класними керівниками обговорювали складні теми відповідальності людства перед планетою. Ми згадували тих, хто ціною власного здоров’я зупинив невидиму смерть.

   Документальні хроніки: Під час перегляду відеокадрів у класах панувала особлива тиша. Школярі на власні очі побачили масштаб трагедії, що змінила світ на «до» та «після».

  Виставка «Чорнобиль: пам’ять, біль, надія»: У творчих роботах наших вихованців — не лише сум за втраченим, а й прагнення до життя у гармонії з природою. Дитячі малюнки стали символом того, що життя завжди перемагає.

“Пам’ять про Чорнобиль — це не лише про минуле. Це про нашу спільну відповідальність за майбутнє, яке ми творимо прямо зараз.”

Ці дні нагадали кожному з нас, наскільки крихким є світ і якою високою є ціна людської помилки. Дякуємо героям-ліквідаторам за можливість жити, творити та сподіватися.

Пам’ятаємо. Шануємо. Бережемо життя.

Мрії народжуються там, де є натхнення, наполеглива праця та щира любов до краси. Саме такий шлях обрали наші талановиті вихованки, здобувши блискучу перемогу в І (міському) етапі Міжнародного конкурсу «Шлях до мрії».
Вітаємо наших золотих призерок:
Костащук Уляну (5 клас)
Нехорошу Руслану (8 клас)
Лазарєву Марію (8 клас)
Про конкурс:
Цьогоріч роботи дівчат в еколого-валеологічному напрямку вразили журі оригінальністю задуму та майстерністю виконання. У кожному творчому проєкті відчувається віра в те, що шлях до здійснення мрії починається з турботи про навколишній світ.
Що далі?
За результатами конкурсу роботи наших учениць посіли І місце та вже направлені на обласний етап. Це новий виклик і можливість продемонструвати свої таланти на ще вищому рівні!
Щиро вітаємо Уляну, Руслану та Марію з цією перемогою! Бажаємо невичерпного натхнення, нових творчих ідей та впевненого руху вперед. Нехай ваш шлях до мрії буде світлим і сповненим нових здобутків!

9 березня Україна вшановує 212-ту річницю від дня народження Тарас Григорович Шевченко — видатного поета, художника, мислителя й пророка української нації. Його творчість стала справжнім духовним скарбом нашого народу та невичерпним джерелом мудрості, сили й надії.
Його поезія — це голос України: її історії, болю й боротьби, незламності духу та щирої любові до рідної землі. Уже понад два століття рядки Кобзаря звучать особливо проникливо, торкаються найглибших струн людської душі й залишаються актуальними для кожного покоління українців.
Саме тому у дні вшанування Великого Кобзаря учні нашого Ліцею долучилися до міського творчого конкурсу «Поетична нива» імені Т. Г. Шевченка. Юні учасники мали можливість продемонструвати свої творчі здібності, відчути силу й красу Шевченкового слова та передати через поезію щирі почуття любові до України.
Нехай мудрість і глибина Шевченкового слова допомагають нам берегти свою культуру, любити рідну землю та впевнено йти вперед.
Шануймо пам’ять Великого Кобзаря та передаваймо цю повагу наступним поколінням, щоб його слово й надалі об’єднувало українців, надихало на добрі справи та зміцнювало віру в перемогу, мир і щасливе майбутнє України.

Бо Шевченкове слово живе доти, доки звучить у серцях нових поколінь українців.

Сьогодні, 26 лютого, ми відзначаємо День спротиву окупації Криму та Севастополя. На уроках історії наші вчителі разом з учнями актуалізували знання про події 2014 року, коли тисячі українців вийшли на мітинг у Сімферополі.
Про що говорили на уроках:

• 26 лютого 2014 року: як починався спротив і чому він триває досі.
• Спростування міфів: чому «референдум» був фейком, а анексія — злочином.
• Наші люди: про долі політв’язнів та незламність кримчан.
• Знати свою історію — це теж зброя. Дякуємо вчителям за формування чіткої громадянської позиції молоді!

Крим — це Україна. Спротив триває!

Сьогодні, у День української жінки, ми вшановуємо тих,хто щодня поєднує в собі мужність і ніжність, мудрість і витримку, любов до рідних і відданість Україні.
Вона може тримати зброю — і тримати світ у рівновазі. Навчати дітей — і водночас формувати майбутнє країни. Берегти традиції — і впевнено крокувати в сучасність.
У цій вітальній композиції — образ української жінки, яка є серцем нації: сильної, світлої й незламної.
Ми щиро пишаємося українськими жінками, їхньою стійкістю, силою духу та щоденною працею.
Зі святом вас! Нехай кожен день дарує повагу, вдячність і тепло.

У час, коли Україна вже четвертий рік героїчно протистоїть повномасштабній агресії, міжнародна солідарність та єдність стають нашою найміцнішою опорою. Сьогодні голос нашого ліцею прозвучав на високому міжнародному рівні в самому серці Італії!
Ми з великою вдячністю прийняли запрошення долучитися до престижного заходу, організованого Офісом Європейського Парламенту в Римі спільно з Представництвом Європейської Комісії в Італії, медіапартнером Linkiesta та Національним Конгресом українських асоціацій Італії.
Спеціально для цієї події було підготовлено та передано відеозвернення в.о. директора Ліцею багатопрофільного міста Сіверськодонецька Вікторії Кіяшко. У своєму зверненні вона підкреслила незламність української освіти та важливість підтримки, яку надає європейська спільнота.
Чому це важливо?
Ця зустріч — не просто дискусійна платформа. Це простір підтримки України, утвердження спільних європейських цінностей та розмови про:
колективну безпеку;
спільну оборону;
майбутнє нашої спільної Європи.
Надзвичайно символічно, що до діалогу запросили школи — учасники проєкту «100×100: Мости освіти». Адже саме освіта сьогодні будує найміцніші мости довіри та партнерства між Україною та Італією.
Для нашого ліцею це велика честь і водночас відповідальність — бути частиною міжнародного діалогу, що формує спільне європейське завтра.
Разом будуємо мости, що об’єднують країни та покоління!

День, коли тиша обірвалася звуками сирен.
Коли звичне життя стало випробуванням.
Коли слово «війна» увійшло в нашу реальність і вже не вийшло з неї.

До 4-ї річниці початку повномасштабної війни росії проти України ліцеїсти створили спільний проєкт пам’яті й осмислення — презентацію «День, який змінив нас».
Це не просто слайди з текстами й світлинами. Це щира, відверта розмова дітей про те, що означає жити, вчитися й дорослішати у воєнний час.

У цій роботі — роздуми про силу й незламність, про єдність, яка допомагає триматися, і про віру, що веде вперед навіть у найтемніші моменти. Тут є біль і втрати, але поруч із ними — надія. Тут — образ України, якою ми бачимо її після Перемоги.

Звучать голоси дітей, які навчаються під звуки тривог, які вчаться бути сильними всупереч обставинам. Від молодших до старших — спільна пам’ять, спільний досвід, спільна мрія.

Ми — покоління, яке зростає у час випробувань.
І водночас — покоління, яке вірить і вже творить майбутнє.

2022 — ми вистояли.
2026 — ми віримо.

Бо наша мета незмінна — мирна Україна.

Кажуть, що українська мова має понад 20 000 фразеологізмів. Це не просто слова в словниках — це наші емоції, наш гумор і та сама «ізюминка», що робить спілкування живим. Цього тижня в нашому Ліцеї багатопрофільному ми довели: українська — це не про правила в підручниках, це про нас самих!
Як ми «запалювали» на тижні рідної мови:
Шукали свій «вайб» у фразеологізмах. Використовували криголами «Який ти фразеологізм?». Виявилося, що наше слово — це і дзеркало душі, і крутий інструмент для сучасних мемів. Навіть AI-чати у 2026-му стають колоритнішими, коли ми додаємо туди дрібку народної мудрості!
Проходили «ідентифікацію».
П’ятикласники у грі «Ідентифікатор нації» довели, що знають рідне слово на всі 100%. Шукали найвлучніші прикметники, щоб описати красу мови, і зрозуміли: вона водночас ніжна, як пісня, і сильна, як сталь.
Змагалися у швидкості та кмітливості.
Шестикласники влаштували справжній батл скоромовок та прислів’їв. Було голосно, весело та дуже щиро. А фінальним акордом стала онлайн-вікторина «Рідна мово, рідне слово», де ми відкрили справжню «скриньку філологічних скарбів».
Чому це важливо? Бо мова — це наше коріння, що дає сили стояти міцно. Це те, що об’єднує Сєвєродонецьк з усім світом. Плекаймо наше «диво калинове» разом, адже з кожним новим словом ми стаємо впевненішими у своєму майбутньому.

Учні та вчителі на одній кухні! Сьогодні ми доводимо: українські традиції — це стильно, смачно і дуже атмосферно.
У кадрі:
Справжні українські вареники зі сметаною (як і заповів Колодій!).
Гори золотистих млинців, що символізують весняне сонце.
smile Усмішки та святковий настрій нашої ліцейної спільноти.
Ми зберігаємо родинні рецепти та підтримуємо культурний код України. Разом ми — сила!

20 лютого — дата, що закарбована в серці кожного українця болем, гордістю та незламною вірою. Цього дня ми вшановуємо тих, хто першим став на захист нашої гідності та свободи, обравши шлях світла у найтемніші часи. 20 лютого в Ліцеї пройшли заходи, присвячені вшануванню подвигу Героїв Небесної Сотні — людей, які стали символом мужності, свободи та жертовності.

• Для наших найменших, п’ятикласників, поняття «патріот» сьогодні отримало конкретні імена. Вони роздивлялися обличчя на екранах і з подивом усвідомлювали: Герої — це не персонажі з легенд, це люди, які жили поруч, мали плани на вечір і мріяли про ту саму Україну, в якій ми прокидаємося сьогодні.
• Шестикласники та восьмикласники на уроках-реквіємах «Небесна сотня Білих журавлів» говорили про жертовність. Про те, як страх поступається місцем відвазі, коли на кону — гідність цілої нації.
• А наші одинадцятикласники сьогодні робили дорослі висновки. Вони розуміють: лютий 2014-го став лише першим розділом нашої сучасної боротьби за існування. Символічна «Сотня» давно переросла свою назву, ставши небесним військом, яке тримає над нами купол волі.
  Ми зупинилися на хвилину. У тиші класів звучали не звіти, а щирі слова вдячності. Ми дивилися в очі тих, хто став символом свободи, і бачили в них самих себе — зі своїми мріями та родинами.
  Цей день для нас — не про протокол. Це розмова про відповідальність. Про те, що Україну, за яку вони віддали життя, тепер маємо берегти саме ми.
  Ми пам’ятаємо той біль. Ми відчуваємо ту втрату. І ми обіцяємо бути гідними.